Кучер/Шарковський: «Головне – не місця та нагороди, а збереження дружнього колективу на довгі роки»
Кучер/Шарковський: «Головне – не місця та нагороди, а збереження дружнього колективу на довгі роки»
30.12.2023

Ми збиралися підготувати це інтерв’ю для нашого сайту на 25 лютого, але, на жаль, через усім відомі обставини цього не сталося. Втім, ми вважаємо, що воно зовсім не втратило своєї актуальності, а тому вирішили його таки опублікувати. Тим паче, що цього року «Анреал» відсвяткував своє 20-річчя. З чим ми й вітаємо цей самобутній колектив.

Микола Кучер та Іван Шарковський розповідають про історію створення і становлення найстарішої київської футзальної команди, що досі існує, а також її цінності.

- Як створювалася ваша команда?

Іван: На початку 2000-х років щовихідних ми з друзями грали у футбол у залі медтехнікуму на Юності.  Ми мали знайомих серед військових з інституту зв'язку.  Їхня команда «Арсенал» виступала у центральній зоні другої ліги чемпіонату України.  Якось вони запросили нас на спаринг в інститут.  Ми виграли 7:4.  

Микола: На грі був присутній представник київської федерації футзалу Ігор Анікушкін, і він дав нам телефон Сергія Гроховецького.  Ми вважаємо появу нашої команди у футзалі заслугою пана Гроховецького.  Він став нашим куратором на початковому етапі. Ми й до сьогодні вдячні йому за допомогу.

- Чому ви обрали назву «Анреал»? Це пов’язано з грою «Unreal Tournament»?

Микола: Дійсно, це пов'язано з комп'ютерною грою.  У нас в команді було кілька фанатів цієї гри, включаючи нашого капітана Олександра Крючкова.

Іван: Усім ця назва сподобалася, бо наш шлях у футзал справді нереальний.

- Чому ви обрали саме футзальний вектор для команди? В ті часи футбол був більше на слуху через тодішні успіхи київського «Динамо».

Іван:  Футзал нам завжди подобався більше, хоча і на великому полі ми теж грали. На наш погляд, це більш динамічна та більш видовищна гра.

Микола: А активними уболівальниками «Динамо» ми були завжди. Відвідували домашні матчі, виїзні по Україні, але найчастіше – виїзні за кордоном.

- Ваша команда з самого початку представляли підприємство «Укрпродінвест». Що це за компанія і яке вона мала відношення до команди? І чому на декілька сезонів назва змінювалася на «Анреал-Укрпродінвест»?

Іван: Ми з Миколою брати по матері й з 1990-х років ведемо спільний бізнес.  На початку 2000 року ми створили компанію «Укрпродінвест», орендувавши кілька консервних заводів по всій Україні.

Микола: Ми одночасно постачали свою продукцію в МНС, а також прикордонні та військові частини.  

Іван: Глобальна фінансова криза 2008 року внесла зміни й в наш бізнес, бо консерви стали нерентабельними.

Микола: Після довгих пошуків нових бізнес-напрямків ми відвідали Китай. Знайшли там надійних постачальників та з 2011 року продаємо в Україні електронну продукцію під своїми брендами Atrix, Amigo, Beatbox.

Іван: Принаймні двічі на рік відвідуємо своїх компаньйонів та виставки в Китаї. Тому, звичайно ж, ми самі спонсорували та продовжуємо спонсорувати власну команду.

- Певний час команда мала назву «Анреал-ATRIX». Виходить, що це пов’язано зі спонсорським  моментами?

Іван: Оскільки засновниками та спонсорами команди були ми самі, то й всі приставки до назви «Анреал» були нашими фірмами чи брендами.

Микола: Усі наші бренди електроніки присутні на ігровій формі: Atrix, Amigo, Beatbox.

Іван: Mobby.com.ua – це сучасний інтернет-магазин, який ми плануємо відкрити навесні цього року (як ви можете зрозуміти, повномасштабне вторгнення внесло корективи в ці плани – прим. ред.).

- Внаслідок чого у вас стався такий вагомий прорив: в дебютному сезоні 2002/03 ви посіли 10 місце з 11 учасників, а в наступному сезоні здобули срібло?

Микола: Природно, що футбол, у який ми грали в технікумі, відрізнявся від футзалу і не всі змогли перелаштуватися. Тож деяких виконавців довелося поміняти, а також взяти у команду тренера.

Іван: Першим нашим наставником став Євген Арановський (на той час тренер РВУФК). Він заклав у нас основи футзалу.  

- Як ви відкрили для київського футзалу Віталія Арановського, який «вистрілив» в сезоні 2003/04?

Микола: По рекомендації тренера у нашій команді з'явився його брат – тоді ще зовсім молодий Віталій.

- Наступні сезони ви завжди були в «призах» за винятком сезону 2004/05 (5 місце). Завдяки чому досягли такої стабільності у висококонкурентному чемпіонаті?

Іван: Завдяки тренеру та новим гравцям.

- 2008 року ви зібрали зірковий склад (Атаманенко, Назаренко, Арановський, Варениця), але зупинилися на стадії чвертьфіналу вищої ліги у Футзальній прем’єр-лізі. Що стало на заваді здобути кращий результат?

Іван: Звичайно, хочеться перемагати у кожній грі та у кожному турнірі. Десь не пощастило нам, десь більше пощастило супернику. Може недооцінили опонентів, а може зірки не так зійшлися на небі.

Микола:  Зараз шукати причини не варто. Всі хлопці намагалися і доклали багато зусиль. Завжди потрібно думати наперед про майбутні ігри та перемоги.

- Практично на ваших очах відбувалася еволюція чемпіонату Києва. Що ви можете відзначити за всі ці періоди? Як було раніше і як стало тепер?

Іван: За всіх часів були сильні та цікаві команди з різним стилем та налаштуванням на гру.

Микола: Організація турнірів постійно зростає: з'явилися онлайн-трансляції, відеоогляди, є багато інформації на сайті та у групі в Телеграм.

- Чому весь цей час ви не пробували грати на вищому рівні, наприклад, у першій лізі України?

Микола: Участь у чемпіонаті України вимагає постійних роз'їздів, а у нас не професійний колектив – усі десь працюють.  Дуже добре, що знаходять час для тренувань, товариських та офіційних матчів.

- В сезонах 2017/18 і 2018/19 ви пробували свої сили у Кубку України, але обидва рази зупинялися на першому попередньому етапі. Перший раз програли «Альтернативі», а з другої спроби пройшли «Сумихімпром-СДПУ», але поступилися за сумою двох матчів РКЦ-БУДу (Дніпро) 5:6. Що ви винесли для себе з цих подій?

Іван: Ми не вважаємо, що колектив з Дніпра був сильнішим.  Десь більше пощастило їм, але ми намагалися й отримали велике задоволення від цих ігор та відряджень до Сум і Дніпра.

- В останні роки ви не завжди берете участь у Кубку Києва та й максимум доходили до 1/8 фіналу. Кубкові турніри не для вас?

Микола: Не зовсім так. Ми вигравали Кубок Києва і ставали бронзовим призером цього турніру. Якщо не помиляюся, то це було у 2008 та 2009 роках.

- В чому криється таємниця довголіття вашого клубу?

Іван: В дружньому колективі.  Після кожної гри ми не розходимося, а за столом обговорюємо моменти та результат, будуємо плани на майбутнє.

Микола: Також ми їздимо на турніри в інші міста, такі як Одеса, Львів, Шостка та ін. Спільне дозвілля об'єднує.

- Після остаточного зникнення «Київ-НПУ» ваш клуб став найстарішим у Києві. Що ви думаєте з цього приводу?

Іван: Плануємо залишитися найстарішим клубом столиці та бути прикладом молодим командам.

- З першого складу залишилися тільки, ви, Микола Кучер і Олександр Крючков, який був тренером-гравцем тоді. Ви з Миколою є засновниками клубу, а яку роль в ньому відіграє Олександр?

Микола: Олександр наш друг, земляк, вічний капітан нашої команди від дня заснування і вже став талісманом.

Іван: Він також брав участь у створенні команди.

- Що ви вважаєте головними досягненнями клубу за ці 20 років?

Микола: Головне досягнення – не місця та нагороди, а збереження команди та дружного колективу на довгі роки.

- Минулого сезону (мається на увазі сезон 2020/21 – прим. ред.) ви виграли першу лігу і в поточному чемпіонаті виступаєте у першій лізі еліт Parimatch чемпіонату Києва (мається на увазі сезон 2021/22 – прим. ред.). Як вам дався перехід на новий рівень?

Микола: Перехід не складний, бо ми були найсильнішими в першій лізі, яку пройшли без поразок.

- Як завдання на поточний сезон?

Іван: Виграти еліт лігу (у підсумку «Анреал» досягнув поставленого завдання – прим. ред.).

- Яка глобальна ціль вашого клубу?

Микола: Ми завжди граємо у своє задоволення і ставимо найвищі цілі, не проти колись виграти й Екстра-лігу.

- Ваша п’ятірка найкращих гравців за всю історію клубу?

Іван: Не можу визначити одну найкращу п'ятірку за 20 років. На кожному етапі становлення різні гравці робили свій внесок і я хотів би перерахувати багатьох, починаючи з нас: Іван Шарковський, Микола Кучер, Олександр Крючков, Євген Коцюк, Юрій Потомський, Віталій Мовчан, Сергій Клименко, Євген Лебідь (зараз арбітр).

Микола: Віталій Кучер (мій син і теж воротар), Олег Вітранюк, Олексій Лисюк, Олексій Криворучко, Андрій Вишинський, Віталій Арановський, Вадим Ташук, Максим Ріпа, Вадим Атаманенко, Андрій Євдокимов, Максим Назаренко, Євген Варениця, Вадим Гордієнко, Олексій Лісовий, Сергій Бавзенюк.

Іван: Наступна «банда»: Микита Шорніков, Дмитро Даніловський, Олександр Войтович, Ігор Кільмухаметов, Віталій Міхно, Дмитро Іванов, Дмитро Набок, Олександр Рафаловський.

Микола: Ще одне угрупування: Вадим Паталах, Олександр Здебський, Сергій Вовченко, Олександр Скороход, Руслан Дьока, Андрій Зозуля.

Іван: Звичайно ж, великий внесок в команду зробив наш багаторічний чинний тренер Максим Онуфрієнко. Йому окрема подяка за роботу.

Андрій Гулій, пресслужба ФФзК

Знайшли помилку, натисніть